Мета.
Виховувати в учнів здатність керувати своїми бажаннями, силу волі, почуття
обов'язку.
1.Матеріал для роздуму.
Послухайте , діти , одну життєву
історію, над якою варто задуматись .
Принесла раз мати додому в'язку
бубликів на мотузочку і кілька бубликів окремо. Ті, що окремо, поклала на стіл,
а мотузочку міцно зав'язала і сказала семирічному Павлику :
-
З'їси бублики, які
лежать на столі, а тоді можеш їсти ті ,що у в'язці. Тільки пам'ятай: захочеться
їсти - розв'яжи мотузочку, візьми один бублик і знову зав'яжи .
Один за одним їв Павлик бублики - ті, що на
столі. Залишилося два бублики, а день ще не закінчився, ще й не вечоріє.
Прийшов до Павлика Дмитрик – семирічний син
сусіда. Побачив бублики на столі, просить
-
Дай, Павлику, бублик.
-
Будь-ласка, їж - пригощає Павлик.
Відав
Павлик один бублик Дмитрику, а
один сам з'їв. Немає більше бубликів на столі.
-
У нас є ще в'язка
бубликів на мотузочці, - сказав Павлик.
Вони
відчинили шафу , Павлик узяв
в'язку бубликів і поклав її на стіл.
-
Давай, Павлику,ще по одному бублику
з'їмо, - тихо промовив Дмитрик і подивився на двері - Треба мотузочку
розв'язати,- відповів Павлик .
-
Навіщо розв'язати? - здивувався Дмитрик. - Можна бублик переломити, а мотузочка
залишиться розв'язаною.
Павлик здивувався, адже можна
переломити бублик.
Не
встиг Павлик порадіти від цікавого
відкриття, як Дмитрик переломив два бублики ,один взяв собі ,а другий дав Павлику .
-
Бачиш, мотузочка
зав'язана, а ми їмо бублики, - говорить Дмитрик ...
Минуло
десять років. Два сімнадцятирічних юнака - Павло і Дмитро сиділи на лаві
підсудних. Їх звинувачували в тому, що, розбивши вікно, вони залізли в магазин
і вкрали гроші.
"Суд
іде" - сказав суддя, і юнаки встали, похнюпивши голови. У ці хвилини вони
згадали той день дитинства коли, не розв'язали мотузки, вони їли бублики.
(В.
Сухомлинський)